Наталія Гоголь з Прилук дарує людям красу і позитив та допомагає армії
2024-08-01 16:12:12
552
0
На перший погляд волонтерство здається найлегшою роботою. Адже для того, щоб допомагати, не треба вчитись у вузах чи навіть проходити курси. Просто бери - і допомагай! Проте є головна умова, яку не всі можуть виконати. Для того, щоб допомагати - треба мати добре серце! У прилучанки Наталії Гоголь (Скорик) саме таке. З першого дня повно- масштабного вторгнення вона допомагає ЗСУ, а у перервах між допомогою дарує жителям міста красу і позитив. За фахом Наталія Павлівна - перукар. Працює у невеличкій, але затишній перукарні на вулиці Гімназичній. Там у перервах між стрижкою клієнтів і відбулась наша з нею розмова.
ЗЕМЛЕВПОРЯДНИК З НОЖИЦЯМИ
Народилась Наталія Гоголь у Прилуках. Жила з батьками у районі заводу пластмас, згодом за сімейними обставинами переїхали у Сухополову. Навчалась у Сухополов’янській школі, потім поступила у Прилуцький гідроколедж. Після того здобула заочну освіту у Північному локальному центрі дистанційно-заочного навчання Рівненського національного університету водного господарства та природокористування у Прилуках. В обох закладах навчалась спеціальності - землевпорядкування і кадастр. Проте за нею не працювала, пішла у декрет.
На запитання, чому саме таку спеціальність обрала, відповідає, що сім’я на той час не мала фінансової можливості вчити її десь далі, поза межами міста. Вона ж завжди мріяла стати дизайнером приміщень, але батьки сказали вибирати те, що є у Прилуках. Зважаючи на дизайн її перукарні, у Наталії все могло скластись доволі добре. Їй завжди, зізнається, подобалось малювати. До творчості, каже, схильна бо має маму-музикантку. Тетяна Миколаївна Гоголь вела гурток у Сухополов’янській школі. Організовувала вистави, до яких залучала доньку з раннього дитинства. З виставами гурток їздив виступати дитячими садками, а про Тетяну Миколаївну тоді навіть «Правда Прилуччини» писала. Діти її, каже Наталія, дуже любили. Колишні учні не забувають і нині, коли її мама перебуває на пенсії.
Тож, маючи творчу жилку, прилучанка цілком могла стати дизайнером. Але не жалкує, що обрала перукарську справу (хоча, скоріше, справа обрала її), бо робота їй дуже подобається. Коли вийшла з декрету, згадує, влаштуватись землевпорядником не вийшло, бо вимагали стаж роботи мінімум 2 роки. Ще і дитина була мала, що роботодавцям не дуже подобається, адже мама могла переривати роботу через хвороби доньки. Тоді сусідка запропонувала Наталії працювати у її перукарні.
«А я не мала до цього жодного відношення, - згадує прилучанка. - Більше любила малювати, креслити. Але сусідка настійливо сказала: ««Бери до рук ножиці і машинку. Якщо у тебе вийде, якщо це - твоє, то будеш працювати. А всім скажем, що ти - студентка. Проте вчити тебе не буду, я - не вчитель». Довелось навчатись за роликами з YouTube».
Було тоді Наталії Павлівні - 22 роки. А нині у неї вже дванадцятирічний стаж. Скільки за цей час через її руки і ножиці пройшло клієнтів, каже, не рахувала: «Мабуть, тисячі. Є клієнти, які ходять з першого дня і до сьогодні. Є ті, хто 12 років тому були дітьми, а нині водять своїх дітей».
СІМ’Я І РОБОТА
Покійний батько Наталії Павло Володимирович Гоголь працював водієм на аварійній машині у газовій службі. Довго хворів. Жінка має сестру Ольгу Буряк, чоловік якої на війні. У неї самої з чоловіком не склалось. «Рано вийшла заміж, - каже. - Разом прожили лише два роки. Наразі доньку Катю виховую сама».
Катерині Скорик - 14 років. Дівчинка дуже активна, відвідує гуртки танців і малювання. Ходила на гурток журналістики у центр творчості дітей та юнацтва. Зараз дуже захоплюється волейболом. Постійно змінює професії, які хоче обрати. Наразі планує вступати у медколедж. Ні землевпорядником, ні перукарем поки бути не хоче.
- Наскільки важка Ваша робота? - запитую Наталію.
- Коли починала працювати, відучувала невідомість. Довелось вникнути, навчитись робити правильно. А ще ж це - не манекен, а жива людина! Потрібно не лише стригти, а і спілкуватись з нею. Було страшно, але було і цікаво! І якщо є велике бажання, то навчитись стригти можна.
- А кого найважче стригти? Маленьких чи, навпаки, старших?
- Коли вмієш все і впевнений у цьому, то різниці немає. Люди пенсійного віку, посвоєму, як діти, а діти іноді бувають, як дорослі. І у кожного свій характер. Працюю, як психолог. Адже люди приходять не лише постригтись, а і поспілкуватись, посміятись. Є серед них і самотні. Хочеться, щоб люди від мене виходили не просто гарні ззовні, а і з гарним настроєм, позитивом.
- Виходять?
- Так.
ВІЙНА І ВОЛОНТЕРСТВО
Перший день війни, мабуть, як і всі ми, Наталія Гоголь запам’ятала на все життя. «Перед тим багато про це говорили по телебаченню, - розповідає.
- Багато людей піддавалось паніці, а мені вірити у це не хотілось взагалі. Я просто не розуміла, як у ХХІ столітті можлива така війна! А почалось все з того, що о п’ятій ранку зателефонував хрещений батько Каті Олександр Вінчура (він військовий і нині воює) і спитав, де дитина, а також порадив збирати документи, бо почалась війна. Запитала, чи не жарт це. Проте, почувши у трубці вибухи, зрозуміла, що не жарт. А донька якраз була у гостях у свого батька під Ніжином. Довелось шукати машину і бензин, щоб їхати забирати, бо батько її відмовився привозити. Сказав, що все це несерйозно і скоро закінчиться».
У Прилуках тоді творився хаос, згадує співрозмовниця, проте вже невдовзі люди згуртувались і зрозуміли, що нашим воїнам потрібна допомога. Почали збирати теплий одяг, шкарпетки. Приносили чаї і бутерброди. Заряджали пауербанки. «Багато людей підключилось, - згадує волонтерка. - Потім все трішки наладилось і хлопці сказали, що допомога поки що не потрібна. Згодом збирали і доставляли те, у чому виникала потреба».
Зараз Наталія з Катею ходять плести маскувальні сітки в один з навчальних закладів міста. Це відбувається або після роботи, або у неділю, коли у жінки - вихідний. У її доньки час є не завжди, але між уроками і заняттями все одно плете.
«У цій роботі нема нічого важкого, - переконує Наталія Гоголь. - Треба просто розуміти, що робиш, і старатись повторювати. Під час плетіння сіток відчуваю релакс, позитив, морально розвантажуюсь. Хтось з жіночок щось розповів - ми посміялись і легше на душі. А ще всі, хто плете, є однією великою сім’єю. І якщо тобі потрібна будь-яка допомога, то тобі допоможуть».
«Весь процес плетіння - задоволення, - продовжує жінка. - Адже ми робимо потрібну роботу, бо хлопцям сітки дійсно потрібні. Хотілося, щоб більше людей долучалось до процесу. Розумію, що у кожного своя робота, але час можна знайти - було б бажання».
Волонтерка каже, що розслаблятись нам всім ще рано: «Дуже хотіла б бачити людей такими, якими вони були на самому початку війни. Щоб всі так само зібрались докупи. Не треба казати, що втомились. Хлопці на фронті втомились більше. І всі хочуть додому, всі хочуть до сім'ї. Я багато спілкуюсь з тими, хто звідти приїжджає і дуже хочеться, щоб ми цього тепла з дому, цієї допомоги їм передавали більше».
У перукарні Наталії Павлівни стоїть прозора пластикова коробка з написом «На маскувальні сітки та смаколики». Люди залишають гроші, жінка звітує у Фейсбуці про їх використання. У цій самій перукарні безкоштовно стригла льотчиків, які перебували у Прилуках на реабілітації.
«Хлопців привозили після поранень, з фіксаторами, з усім тим залізом, - розповідає. - Перебинтовані, але ходили самі. У госпіталі їх стригти не дозволили, аби не порушувати санітарію. Було дуже цікаво з ними поспілкуватись. Хотілося їх розбалакати, розвантажити».
А є такі люди, з якими волонтерці говорити не хочеться зовсім. Аби не загострювати конфлікт. Наприклад, з тіткою, яка виросла у Смоші і приїздила туди щороку у гості до мами. «Все бачила своїми очима, а тут телефонує: «У вас
там таке робиться! Бандери і націоналісти бігають!» Як люди можуть так вірити телевізору? - дивується Наталія Гоголь. - Є ще інші родичі, місто яких знаходиться у зоні бойових дій. Ми пропонували приїхати до нас, ми б допомогли. А вони поїхали у росію, думали, що там їм допоможуть. Доки свої кошти були, жили там, а потім їх випхали. І вони повернулись у свої руїни. Тепер телефонують - і ми, ніби, винуваті».
ПОДОРОЖІ І КВІТИ
Завдяки тому, що Катя бере участь у різноманітних фестивалях у різних містах, її мама подорожує. «Стараюсь завжди з нею поїхати, - розповідає Наталія. - були з нею і у Києві, і у Черкасах. У Маріуполь за 3 роки до повномасш- табної війни їздили. Таке гарне місто було! У Мелекіному на блокпосту зустріли хлопця з Прилук. Такий радий був, що земляки приїхали!.. У новинах бачила, що Маріуполь стерли з лиця землі, але відмовлялась цьому вірити. Перед самою війною були на міжнародному фестивалі у Чорноморську. Він проходив на сходах біля самого моря. Так гарно було!»
Своєю слабкістю волонтерка називає квіти. Вони на їх подвір’ї цвітуть з ранньої весни до пізньої осені. Але зараз їх красою навіть не встигає любуватись. Заклопотана розробкою тактичних ношів. З фронту попросили. «Часто поранених немає чим винести, - розповідає. - Беруть за руки і ноги, а вже потім під’їжджає евакуаційний транспорт. В інтернеті знайшла схему, доробила її, і зараз хочу зробити для хлопців пробну версію».
Джерело: газета “Прилуччина”, Андрій Бейник
ЗЕМЛЕВПОРЯДНИК З НОЖИЦЯМИ
Народилась Наталія Гоголь у Прилуках. Жила з батьками у районі заводу пластмас, згодом за сімейними обставинами переїхали у Сухополову. Навчалась у Сухополов’янській школі, потім поступила у Прилуцький гідроколедж. Після того здобула заочну освіту у Північному локальному центрі дистанційно-заочного навчання Рівненського національного університету водного господарства та природокористування у Прилуках. В обох закладах навчалась спеціальності - землевпорядкування і кадастр. Проте за нею не працювала, пішла у декрет.
На запитання, чому саме таку спеціальність обрала, відповідає, що сім’я на той час не мала фінансової можливості вчити її десь далі, поза межами міста. Вона ж завжди мріяла стати дизайнером приміщень, але батьки сказали вибирати те, що є у Прилуках. Зважаючи на дизайн її перукарні, у Наталії все могло скластись доволі добре. Їй завжди, зізнається, подобалось малювати. До творчості, каже, схильна бо має маму-музикантку. Тетяна Миколаївна Гоголь вела гурток у Сухополов’янській школі. Організовувала вистави, до яких залучала доньку з раннього дитинства. З виставами гурток їздив виступати дитячими садками, а про Тетяну Миколаївну тоді навіть «Правда Прилуччини» писала. Діти її, каже Наталія, дуже любили. Колишні учні не забувають і нині, коли її мама перебуває на пенсії.
Тож, маючи творчу жилку, прилучанка цілком могла стати дизайнером. Але не жалкує, що обрала перукарську справу (хоча, скоріше, справа обрала її), бо робота їй дуже подобається. Коли вийшла з декрету, згадує, влаштуватись землевпорядником не вийшло, бо вимагали стаж роботи мінімум 2 роки. Ще і дитина була мала, що роботодавцям не дуже подобається, адже мама могла переривати роботу через хвороби доньки. Тоді сусідка запропонувала Наталії працювати у її перукарні.
«А я не мала до цього жодного відношення, - згадує прилучанка. - Більше любила малювати, креслити. Але сусідка настійливо сказала: ««Бери до рук ножиці і машинку. Якщо у тебе вийде, якщо це - твоє, то будеш працювати. А всім скажем, що ти - студентка. Проте вчити тебе не буду, я - не вчитель». Довелось навчатись за роликами з YouTube».
Було тоді Наталії Павлівні - 22 роки. А нині у неї вже дванадцятирічний стаж. Скільки за цей час через її руки і ножиці пройшло клієнтів, каже, не рахувала: «Мабуть, тисячі. Є клієнти, які ходять з першого дня і до сьогодні. Є ті, хто 12 років тому були дітьми, а нині водять своїх дітей».
СІМ’Я І РОБОТА
Покійний батько Наталії Павло Володимирович Гоголь працював водієм на аварійній машині у газовій службі. Довго хворів. Жінка має сестру Ольгу Буряк, чоловік якої на війні. У неї самої з чоловіком не склалось. «Рано вийшла заміж, - каже. - Разом прожили лише два роки. Наразі доньку Катю виховую сама».
Катерині Скорик - 14 років. Дівчинка дуже активна, відвідує гуртки танців і малювання. Ходила на гурток журналістики у центр творчості дітей та юнацтва. Зараз дуже захоплюється волейболом. Постійно змінює професії, які хоче обрати. Наразі планує вступати у медколедж. Ні землевпорядником, ні перукарем поки бути не хоче.
- Наскільки важка Ваша робота? - запитую Наталію.
- Коли починала працювати, відучувала невідомість. Довелось вникнути, навчитись робити правильно. А ще ж це - не манекен, а жива людина! Потрібно не лише стригти, а і спілкуватись з нею. Було страшно, але було і цікаво! І якщо є велике бажання, то навчитись стригти можна.
- А кого найважче стригти? Маленьких чи, навпаки, старших?
- Коли вмієш все і впевнений у цьому, то різниці немає. Люди пенсійного віку, посвоєму, як діти, а діти іноді бувають, як дорослі. І у кожного свій характер. Працюю, як психолог. Адже люди приходять не лише постригтись, а і поспілкуватись, посміятись. Є серед них і самотні. Хочеться, щоб люди від мене виходили не просто гарні ззовні, а і з гарним настроєм, позитивом.
- Виходять?
- Так.
ВІЙНА І ВОЛОНТЕРСТВО
Перший день війни, мабуть, як і всі ми, Наталія Гоголь запам’ятала на все життя. «Перед тим багато про це говорили по телебаченню, - розповідає.
- Багато людей піддавалось паніці, а мені вірити у це не хотілось взагалі. Я просто не розуміла, як у ХХІ столітті можлива така війна! А почалось все з того, що о п’ятій ранку зателефонував хрещений батько Каті Олександр Вінчура (він військовий і нині воює) і спитав, де дитина, а також порадив збирати документи, бо почалась війна. Запитала, чи не жарт це. Проте, почувши у трубці вибухи, зрозуміла, що не жарт. А донька якраз була у гостях у свого батька під Ніжином. Довелось шукати машину і бензин, щоб їхати забирати, бо батько її відмовився привозити. Сказав, що все це несерйозно і скоро закінчиться».
У Прилуках тоді творився хаос, згадує співрозмовниця, проте вже невдовзі люди згуртувались і зрозуміли, що нашим воїнам потрібна допомога. Почали збирати теплий одяг, шкарпетки. Приносили чаї і бутерброди. Заряджали пауербанки. «Багато людей підключилось, - згадує волонтерка. - Потім все трішки наладилось і хлопці сказали, що допомога поки що не потрібна. Згодом збирали і доставляли те, у чому виникала потреба».
Зараз Наталія з Катею ходять плести маскувальні сітки в один з навчальних закладів міста. Це відбувається або після роботи, або у неділю, коли у жінки - вихідний. У її доньки час є не завжди, але між уроками і заняттями все одно плете.
«У цій роботі нема нічого важкого, - переконує Наталія Гоголь. - Треба просто розуміти, що робиш, і старатись повторювати. Під час плетіння сіток відчуваю релакс, позитив, морально розвантажуюсь. Хтось з жіночок щось розповів - ми посміялись і легше на душі. А ще всі, хто плете, є однією великою сім’єю. І якщо тобі потрібна будь-яка допомога, то тобі допоможуть».
«Весь процес плетіння - задоволення, - продовжує жінка. - Адже ми робимо потрібну роботу, бо хлопцям сітки дійсно потрібні. Хотілося, щоб більше людей долучалось до процесу. Розумію, що у кожного своя робота, але час можна знайти - було б бажання».
Волонтерка каже, що розслаблятись нам всім ще рано: «Дуже хотіла б бачити людей такими, якими вони були на самому початку війни. Щоб всі так само зібрались докупи. Не треба казати, що втомились. Хлопці на фронті втомились більше. І всі хочуть додому, всі хочуть до сім'ї. Я багато спілкуюсь з тими, хто звідти приїжджає і дуже хочеться, щоб ми цього тепла з дому, цієї допомоги їм передавали більше».
У перукарні Наталії Павлівни стоїть прозора пластикова коробка з написом «На маскувальні сітки та смаколики». Люди залишають гроші, жінка звітує у Фейсбуці про їх використання. У цій самій перукарні безкоштовно стригла льотчиків, які перебували у Прилуках на реабілітації.
«Хлопців привозили після поранень, з фіксаторами, з усім тим залізом, - розповідає. - Перебинтовані, але ходили самі. У госпіталі їх стригти не дозволили, аби не порушувати санітарію. Було дуже цікаво з ними поспілкуватись. Хотілося їх розбалакати, розвантажити».
А є такі люди, з якими волонтерці говорити не хочеться зовсім. Аби не загострювати конфлікт. Наприклад, з тіткою, яка виросла у Смоші і приїздила туди щороку у гості до мами. «Все бачила своїми очима, а тут телефонує: «У вас
там таке робиться! Бандери і націоналісти бігають!» Як люди можуть так вірити телевізору? - дивується Наталія Гоголь. - Є ще інші родичі, місто яких знаходиться у зоні бойових дій. Ми пропонували приїхати до нас, ми б допомогли. А вони поїхали у росію, думали, що там їм допоможуть. Доки свої кошти були, жили там, а потім їх випхали. І вони повернулись у свої руїни. Тепер телефонують - і ми, ніби, винуваті».
ПОДОРОЖІ І КВІТИ
Завдяки тому, що Катя бере участь у різноманітних фестивалях у різних містах, її мама подорожує. «Стараюсь завжди з нею поїхати, - розповідає Наталія. - були з нею і у Києві, і у Черкасах. У Маріуполь за 3 роки до повномасш- табної війни їздили. Таке гарне місто було! У Мелекіному на блокпосту зустріли хлопця з Прилук. Такий радий був, що земляки приїхали!.. У новинах бачила, що Маріуполь стерли з лиця землі, але відмовлялась цьому вірити. Перед самою війною були на міжнародному фестивалі у Чорноморську. Він проходив на сходах біля самого моря. Так гарно було!»
Своєю слабкістю волонтерка називає квіти. Вони на їх подвір’ї цвітуть з ранньої весни до пізньої осені. Але зараз їх красою навіть не встигає любуватись. Заклопотана розробкою тактичних ношів. З фронту попросили. «Часто поранених немає чим винести, - розповідає. - Беруть за руки і ноги, а вже потім під’їжджає евакуаційний транспорт. В інтернеті знайшла схему, доробила її, і зараз хочу зробити для хлопців пробну версію».
Джерело: газета “Прилуччина”, Андрій Бейник
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Оставить комментарий
другие новости
У Прилуках поліцейські затримали наркоторгівця
2024-10-15 13:58:38
Низка маршрутів у Чернігові зазнає змін через ремонтні роботи
2024-10-15 13:00:41
Суддя Деснянського райсуду Наталія Лямзіна розповіла про те, як займає...
2024-10-14 19:56:43
«Хрест свободи» для «Ніжинських вогників Перемоги»
2024-10-14 19:18:57
На Чернігівщині попрощалися з молодшим лейтенантом Володимиром Одаренк...
2024-10-14 19:11:58
8-класниця Віта Білан дивом вціліла, коли киянин збив насмерть двох ї...
2024-10-14 18:55:34
Між Ніжином та Борзною розбилася насмерть 23-річна жінка, двоє дітей у...
2024-10-14 18:30:01
Повністю завершено будівництво мостового комплексу на річці Десна біля...
2024-10-14 18:17:14
Деякі вулиці Чернігова перекриють для руху
2024-10-14 17:56:20
З 15 жовтня у Чернігові розпочинається опалювальний період 2024/2025 р...
2024-10-14 17:41:42