90-річний Іван Філон перед ювілеєм наршеті кинув курити

З 90-річчям ювіляра вітали староста Наталія Семко (справа від іменин­ника) і учасниці художньої самодіяльності Синявського будинку культури

...Дружини Івана Філона із Синявки, що на Менщині, не стало май­же 3 роки тому. Самому погано, сумно, — зітхає. Буває, забуде, що її не­має, і кличе:
— Любо!
Так її звали. І була во­на так само — любою, милою, доброю. А ще — роботящою. Все життя ходила на роботу в ланку, вдома лад давала. Хата щороку була у квітах, як у вінку, дарма що город і господарство мали чи­малі: тримали по три ко­рови, свиноматок, коня, багато птиці. Те, що двох хороших дітей вирости­ли, каже Іван Олексан­дрович, — її заслуга.

Навіть сварила во­на чоловіка (в основно­му — коли випивав) без зла, без образ. Прожи­ли разом 56 років — а наче один день. Він ві­рив, що так буде ще довго. Не хотілось і ду­мати, що колись зали­шиться без дружини.
Тепер Іван Олексан­дрович страждає. Ха­та порожня і наче чу­жа. Друзі, з якими то­варишував з молодос­ті, вже покійні. На щас­тя, син із невісткою теж живуть у Синявці. Та ще й недалеко від батька.
І дочка з Чернігова що­неділі приїжджає. Бать­ко і нагодований, і до­глянутий.

— А як інакше? — каже дочка, Валентина Іванівна. — Він був дуже хорошим батьком. Про дитинство в нас тільки приємні спогади.
Пам’ятаю: зима, ми з братом (він на 9 років стар­ший) на печі. І тут заходить тато. Він їздив продавати соняшнико­ве насіння. Подає нам пакунок із гостинцями. Розгортаємо, а там апельсини. Ми їх тоді вперше в житті скуштували. Та що там скуштували — вперше побачили не на картинці.

А мені тато привіз ще й оранжеве — у тон до апельсинів — платтячко. Неймовірно гарне — зі спідничкою плісе. Такого в селі ні в кого не було.
І це не тільки про те, що він не шкодував для нас грошей, хоч і це важливо, бо їх не бу­ло зайвих. Це про те, що бать­ко дарував нам щастя. Завжди знаходив привід порадувати: не було машини — катав на трак­торі. Це було ще те задоволен­ня... Тепер — наша черга піклу­ватися.

— А як карав за провини — без них же не обходилося?
— Не повірите — нас не ка­рали ні тато, ні мама. Якось ми з братом так смикнули двері, що розбилося скло у вікнах. Во­ни (другі рами, які встановлюва­ли на зиму для збереження те­пла. — Авт.) стояли в сінях. Що робити? Скла назад не вста­виш. Одне слово, нашкодили добре. Було за що сварити. Че­кали прочухана.

А батьки повернулися з ро­боти — і нам нічого не було. Це подіяло сильніше, ніж покаран­ня.
Вони не знали педагогічних методик. Та виховували нас ду­же мудро.



— Жалів їх, бо моє дитин­ство закінчилося рано, — зітхає Іван Олександрович. — Батько в Другу світову загинув на фронті. Треба було заробляти на життя. Я вивчився на тракториста. 43 роки за кермом.
Перерва була тільки на стро­кову. 4 роки служив у морфло- ті. Відтоді постійно носить тільняшки. Ніяких майок чи футбо­лок — тільки вони.
У тільняшці — під святковою сорочкою — Іван Олександро­вич недавно приймав вітання у своє 90-річчя.

До такого ювілею дожива­ють здебільшого жінки. Вче­ні пояснюють це тим, що в слабкої статі — дві Х-хромосоми (у чолові­ків — одна). Отже жінки мають додатковий ре­зерв і певний захист (у птахів, до речі, все на­впаки: дві Х-хромосоми мають самці, і саме вони живуть довше).

Наш ювіляр не тіль­ки дожив, а й має чудо­ву — як для такого віку — пам’ять. Розказує не за­думуючись, із найдрібнішими деталями і про своє дитинство (любить згадувати, як вони з братом крали мед у нім­ців, що під час війни сто­яли в селі), і про пізніші роки — скільки колгос­пів було в селі, де була чия хата, називає імена, прізвища (і навіть пріз­виська) односельців.
— І в лікарні ніколи не лежав, — каже з гор­дістю.

Хочу запитати про здоровий спосіб життя, та вчасно зупиня­юсь: Іван Олександрович понад чотири десятиліття «ковтав пи­люку», працював до знемоги, харчувався здебільшого поспі­хом, та ще й, як з’ясувалося, все життя курив.

— Кинув незадовго до юві­лею — після того як перехворів на грип, — каже Валентина Іва­нівна. — За компанію може ску­рити цигарку, і все.

— А як зі спиртним?
— Із цим складніше. І досі маленька чарочка до вечері — як закон.
На запитання, що дозволи­ло йому до поважних літ зберег­ти нормальне здоров’я, чоловік відповідає: пощастило із сім’єю.
— Жили нелегко, але з ра­дістю.
Із семи його онуків і пра­внуків шість — дівчата. І в кожній Іван Олександрович знаходить риси своєї Люби.

Джерело: газета "Гарт", Марія ІСАЧЕНКО, с. Синявка на Менщині.
Фото з альбому Івана Філона

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)