Гладіолуси Наталії Калюжної з Чернігівщини стали чемпіонами Всеукраїнської виставки

Наталія на своєму городі з гладіолусами сорту «Україно моя»

Наталії 47 років. Жи­ве в Стольному на Менщині. За фахом товароз­навець. Каже: пішла про­топтаною стежкою — та­ку професію здобували двоюрідні сестри. Їм по­добалося.
А серце Наталії на­лежало квітам. Вони і за­спокоювали, і надиха­ли. Кожна була під пев­ний настрій. Універсаль­ної, щоб на всі випадки життя, гадала, не існує.
Та коли наприкінці літа 2021-го поїхала з мамою в Мену по покупки і поба­чила на базарі жінку з гла­діолусами (вона торгува­ла вже зрізаними), усе змінилося:
— Мене наче осяяло: я знайшла те, що шукала.

До цього Наталія тор­гувала іншими квітами — тюльпанами, ліліями, ірисами, жоржина­ми, а також розсадою, городиною. На хліб із маслом вистачало, але душі не чіпляло. А тепер чи не найкращу ділянку на городі вона від­вела під гладіолуси. Замовляла бульбоцибулини через Інтернет. А згодом познайомилася з Оксаною і Володимиром Мостепанами з Березни. Вони на той час уже мали неабиякий досвід у вирощу­ванні гладіолусів. Спочатку спілкувалися в соцмережах, а згодом зу­стрілися наживо.

— Це було на початку повномасштабного вторгнення, — розпо­відає Наталія. — Всюди перебої з продуктами, хлібом. А в нас (се­ло не було окуповане) мололи борошно, робили олію. Я запросила Оксану з Володею до себе, щоб допомогти їм із продуктами. Вони приїхали і на знак вдячності привезли цибулин гладіолусів. Це був просто царський подарунок. Я не могла дочекатися тепла, щоб їх посадити.
Хоча не всі, з ким ділилася радістю, мене підтримували. Мовляв, війна, не до квітів. Та я не слухала, бо це було моєю віддушиною. Ко­ли гладіолуси розквітли, нарахувала 50 сортів. Це було так красиво, що днювала б і ночувала біля них.



Наталія читала багато спеціальної літератури, стежила за темпе­ратурою зберігання цибулин (у межах +4-10 градусів), чітко дотри­мувалася агротехніки вирощування (хоч як кортіло, не висаджувала квітів, поки земля не прогріється до +10 градусів), застосовувала рекомендовані фахівцями засоби догляду та боротьби зі шкідника­ми (чи не найбільший ворог гладіолусів — нічний метелик совка) і — без перебільшення — плекала кожну рослину. Хотілося, щоб і колос-квітконос, на якому розпускаються бутони, був довгим і красивим, і квіти — великими.

З часом усе вийшло. Тепер гладіо­луси займають на городі близько трьох соток. На ділянці — понад 150 сортів!
Цього літа, розказує Наталія, поча­ли квітнути 24 липня. Відтоді вона ма­ло не щодня о п’ятій ранку вже біля них. Підживлює, поливає, обробляє. Огля­дає кожну квітку.

— Бо є такі бактеріальні захворю­вання, які важливо виявити на само­му початку, — вони не лікуються, і якщо рослина уражена, її треба одразу вида­лити, щоб не заразила здорових.

Про можливі ризики для гладіолу­сів квіткарка знімає відео і виставляє в соцмережах. Ділиться й секретами ви­рощування. Та чи не найбільше на її інтернет-сторінці фотографій її улюблен­ців. І на грядці, і в букетах. Для буке­тів удома не вистачає ваз. Багато квітів Наталія приносить у церкву і дарує од­носельцям. Каже: «Шкода зрізати та­ку красу та інакше не можна, якщо хо­чеш отримати хоро­шу якісну цибули­ну для майбутнього сезону».
Цибулини і «ді­ток» вона продає.

До них обов’язково прикладає фото­графії, щоб люди не купували кота в мішку. Знімки ро­бить сама — обирає час, коли найкраще освітлення, щоб пе­редати всі відтінки забарвлення.

— А Ваші улю­блені якого кольо­ру? — запитую.
— Цього року — червоні. Просто за­хворіла цим кольо­ром. Фаворит се­ред червоних сор­тів — «Україно моя».
Він ідеальний. Ко­лос великий, без просвітів — із ви­тонченими гофрованими квітками. Во­ни насичено-червоні, найчистішого то­ну. Сильні рослини можуть тримати до 15 одночасно відкритих квіток, — роз­повідає Наталія із захопленням.

Сорт створила одна з найвидатніших світових фахівчинь селекції гладі­олусів — житомирянка Ніна Мірошни­ченко. Цій справі вона присвятила все життя. її називали квітковою феєю і гла- діолусовою богинею. Свою останню єв­ропейську першість Ніна Панасівна ви­борола у 92-річному віці. Вона працю­вала до свого останнього дня (померла у 2009-му, не доживши кількох днів до 95-річчя), залишаючи — за результата­ми — позаду молодих селекціонерів.

Третю українську виставку гладіолу­сів (у 2004 році) Національний ботаніч­ний сад ім. М. Гришка в Києві присвятив 90-річному ювілею Ніни Мірошниченко.

Ця виставка, що проходить у серп­ні, — родзинка ботанічного саду. 3а 20 з лишком років свого існування вона не відбулася тільки одного разу — коли на першому році повномасштабного втор­гнення ботсад був закритий для відві­дувачів.



У цьогорічній виставці взяла участь і Наталія Калюжна. За її словами, випад­ково. Хоча про виставку знала. І поїздку до своїх столичних родичів спланувала так, щоб побувати на ній — поспілкува­тися з фахівцями, побачити представ­лені сорти, отримати консультацію що­до деяких хвороб гладіолусів.

— Звичайно, везла сестрі букет. У відрі. Переживала, чи доїдуть квіти. Бо спочатку їхала маршруткою, потім — у метро, а надворі — спека. Нічого, ви­тримали, — усміхається.

На виставку квіткарка потрапила на третій день її роботи. Прийшла зі свої­ми гладіолусами. Каже: хотіла сфото­графуватися з ними на фоні інших.

— У результаті обидва сорти Ната­лії опинилися на столі чемпіонів, — за­значає кураторка виставки Ольга Го­рянська.
Це улюблена Наталина «Україно моя» і «гостья из будущего» (відповід­но до рекомендацій Міжнародного со­юзу захисту нових сортів рослин щодо найменування сортів, перекладати на­зви сортів не можна).

— «Гостья» — ве­личний фіолетовий гофрований гладіолус із більш темною пля­мою на нижніх пелюст­ках. Може сягати висо­ти 155 сантиметрів, що робить її одним із найвищих сортів. Йо­го вивів відомий сучас­ний селекціонер Сер­гій Виноградський. Дружина науковця Еліна (теж селекціонерка) була однією з організа­торів виставки. Усього на ній показали понад 200 різновидів гладіо­лусів. Розповідали, що, коли не було війни, бу­ло і по 300 сортів, — продовжує Наталія Ка­люжна.



Чемпіони зі Стольного

— Хто і як оціню­вав Ваші?
— Експерти. За безліччю параметрів: колір, розмір квіток, їх­ня кількість, розташу­вання на стеблі тощо. У колосі «України» було 20 квіток, у «гостье» — 22, з них по 12 розкритих. Я знала, що це хороші по­казники. Але ні на що не сподівалась. Та й експозиція була найменшою — всього два сорти української селекції. Але мої гладіолуси стали чемпіонами.

— Що Ви відчули, дізнавшись про результат?
— Це було просто якесь суцільне щастя.

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко
Фото з альбому Наталії Калюжної

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)