Ірина Годунова створює свої картини у майстерні в Качанівці

Ірина Годунова

Зараз ми живемо в епоху готових рішень, що дуже негативно впливає на розвиток як дітей, так і дорослих. Це дуже важливо, коли йдеться про творчість, адже саме вона формує у дітей уявлення про світ, сприяє розвитку критичного мислення та впевненості в собі, покращує емоційний інтелект та соціальну компетентність.

Розвиток творчості в дітей, сприятливі умови для художників та що впливає на культуру загалом
Також творчість формує навички вирішення проблем, які є дуже важливими для успіху в майбутньому. Про це журналісти «Трудової слави» спілкувалися з відомою мисткинею, авторкою понад десятки виставок у мальовничій

Качанівці, авторкою розписів декількох храмів, учасницю багатьох Всеукраїнських групових та персональних виставок, випускницею Національної академії мистецтв та архітектури Годуновою Іриною Георгіївною.
Серед іншого спілкувалисяй про те, як правильно розвивати творчість в дітях, чому українці мало цікавляться картинами, який період історії незалежної України був найсприятливішим для художників та хто вони, митці незламної та незалежної країни.

Хто вони – художники?

Ірина Георгіївна зустріла журналістів у живописному та барвистому Національному історично-­культурному заповіднику «Качанівка». Саме тут у неї одна з майстерень, де в атмосфері тиші, співу пташок та запаху фарб створюються цілі серії картин. Окрім цього художниця має ще дві майстерні, одна з яких у столиці.
«У Києві в мене дуже чудова і велика майстерня. Її вікна виходять на ботанічний сад, що дуже красиво й надихає. На цій локації в мене дуже багато картин, напрацювання за багато років», – починає свою розповідь Ірина.

Варто зазначити, що окрім справи всього свого життя – живопис та розпис – художниця захоплюється кікбоксінгом, собаками, тренуван­нями зі спорту та бальними танцями.
«Був період у 2018 році, коли я щоранку на маршрутці виїздила з Києва до Качанівки, малювала тут декілька годин і увечері тією ж маршруткою поверталась додому. Тоді, пам’ятаю, всі говорили, що я з’їхала з глузду й лише мама підтримувала. Але в результаті таких зусиль я тепер співпрацюю з Національним культурно-історичним заповідником «Качанівка» і маю там відтворення постійної експозиції та велику виставку в музеї Качанівки», – пригадує вона.

Загалом, як пояснює Ірина Георгіївна, у будь­-якого художника є така особливість, що коли виникає бажання малювати, то вже ніщо і ніхто його не зупинить. Обов’язково знайдуться і фарби, і полотно й місце для роботи.
В той же час мисткиня розповідає, як почався її особистий шлях. Ще з раннього дитинства вона любила малювати: «Пригадую, ще у дитинстві приходила із садочка, одразу сідала за свій столик і починала малювати. Я тоді поринала в інший світ. І в цьому мама мене завжди підтримувала».

Загалом, як пояснює майстриня, творчий шлях художника вважається з його першої виставки.
«Моя перша виставка була у 5 років. Не пам’ятаю деталей, але саме у п’ять моя робота брала участь у якомусь конкурсі. А вже професійна виставка для спілки художників у мене була в 1993 році. Але все ж творчий шлях художника вважається з його найпершої будь-­якої виставки чи конкурсу малюнків», – уточнює Ірина Годунова.

Але не всі художники йдуть своїм шляхом до кінця, як пояснює наша героїня. Багато хто з різних причин йде з цієї сфери. Як не дивно, зі слів Ірини, причини уходу з професії зовсім не пов’язані чи то з державною політикою, чи то подібними обставинами. В якийсь момент люди просто перестають малювати і все, працюючі художники відсіюються. І таких історій доволі багато, мало хто залишається у професії до кінця.

«А ще у нас цікава особливість – в певний віковий період приходить повне і глибоке переосмислення і тоді творчість переходить на зовсім новий, досконаліший рівень. До прикладу, у мого дідуся такий період творчості почався в 73 роки й він до своїх 86 років зробив дуже багато прекрасних робіт», – доповнює художниця.
Вона також розповідає, що художники мають працювати постійно, адже навіть коротка перерва у декілька місяців дуже впливає на якість робіт. Після перерви роботи виходять сухими, не якісними і загалом не цікавими, поганими.

Талант не передається у спадок

«Мені складно пояснити людям, що не можливо швидко навчитися і стати художником. На це потрібно витратити багато років життя. Починати вчитися малювати потрібно з академічної бази, намагатися вступини до відповідних вищих навчальних закладів. До прикладу, була в мене учениця, яка одразу хотіла навчитися малювати людину. Я пояснюю, що спочатку треба починати з простіших форм, таких, як геометричні фігури, лінії, якісь образи. Одразу не намалюєш людину. Інший учень взагалі був дуже цікавим. Коли в нього не виходило, він шукав причини зовсім не там. Спочатку вважав, що у мене якісніші фарби.

Придбав такі ж самі. Не виходить. Далі сказав, що причина у пензлях, які одразу ж також придбав і все одно не виходить. Потім він зробив висновок, що причина у генетиці. Нібито я так малюю, бо отримала талант у спадок. Але це не так. У багатьох художників не народжуються діти художниками і навпаки», – розповідає Ірина. Вона також наводить приклад, що у її подруги, художниці, чоловік програміст, а син став талановитим музикантом.

Художники є, а державної підтримки немає

Журналісти «Трудової слави» поцікавились і тим, як держава впливає на сферу художників зараз, як це було раніше і за яких умов у цій сфері найкраще розвиватися.
«Держава не відіграє особливої ролі для художника, як особистості, але не підтримує творчі спілки України. Зокрема прирівняли художників до підприємців та підвищили тарифи на опалення у майстернях і в приміщенні

Національної спілки та виставкових залах, що стало причиною відключення тепла, бо художники не в змозі це оплачувати. На сьогоднішній день це суттєва проблема», – пояснює Ірина Годунова.
Вона додає, що під час президентства Ющенка було відмінено стаж художників й дотепер вони не мають пенсії відповідно до сфери діяльності.

«У мене особисто тепер не буде пенсії, як художника. Мама у мене була ветеран праці, як художник, але так було раніше. Але ж я так само, як і інші, хочу мати соціальний захист, а цього у нас немає», – додає мисткиня.

Повертаючись до історії пані Ірина зазначає, що найбільший розквіт творчості в Україні був з моменту проголошення незалежності України і саме у той період були виставки на дуже високому рівні.
«Після проголошення незалежності в Україні ми відчули себе вільними, що є дуже сприятливим для відчуття прекрасного навколо нас», – пояснює Годунова.

Але так було не завжди. Війна внесла свої корективи в розвиток культури і мистецтва.
«Ситуація змінилась у 2014 році, з початком війни у Україні. Тоді настрої громадян перейшли в інше русло й логічно, що культура та мистецтво стали допоміжним фактором. А самим художникам стало складніше відчувати себе вільними, а відчуття свободи й незалежності є запорукою для натхнення», – додає художниця.

Бізнес, що вбиває покоління

Попри усі успіхи й негаразди на сьогоднішній день з’явилась ще одна загроза розвитку творчої майстерності як у країні в цілому, так і в кожної окремої людини. Сучасні курси й майстер-­класи стають дедалі розповсюдженішими і саме через них знецінюється та нівелюється вся сутність творчої діяльності та становлення людини, як художника.

«От є Державна академія художників. Там дуже високий рівень викладання, заснований на чесному ставленні до рівня робіт студентів. Це розвиває у художника рівень критичності. Більше того, в академії формують художника, як особистість з високим рівнем культури. А зараз почалися всілякі курси, майстер­-класи, майстерки, де не навчають майстерності, а знецінюють працю поколінь художників розказуючи, що це легко й доволі швидко можна досягти високого рівня професіоналізму», – роз’яснює Ірина.
Тож якщо хтось мріє стати художником чи вже на цьому шляху, як зазначає мисткиня, найкраще вступати до вищих навчальних закладів, бо все ж там будуть професійно допомагати народжуватися таланту.

Сите життя – голодне мистецтво

Художниця також ділиться власними спостереженнями щодо культури загалом у період війни. Вона зазначає, що люди зараз із різних причин перестали малювати. Початок повномасштабного вторгнення також на це вплинув, але по різному. Одні відмовились від писання картин, інші продовжили, а треті навпаки, знайшли нову можливість й стали працювати над картинами про війну.

«Пригадую початок повномасштабного вторгнення. Я тоді жила у столиці й було дуже страшно. А наш мозок так влаштований, що в момент страху ти або завмираєш, або біжиш. От у мене перший варіант, я завмерла. Психологи тоді говорили – просто роби щось, це допоможе і я стала малювати. В результаті на той час я зробила серію робіт «Натюрморти під час війни», які зараз експонуються в Національному історично-­культурному заповіднику «Качанівка» на моїй персональній виставці», – пригадує Ірина.

Воно додає, що після повномасштабного вторгнення багато художників почали малювати картини про війну.
«Особисто я не можу малювати війну. Для мене це дуже боляче. Коли дивишся на фото, вже тяжко, а щоб намалювати… я не готова до цього. Я відчуваю на стільки глибоку скорботу, що не можу це намалювати. Це дуже відкрита рана і мені здається має пройти час», – розповідає художниця.
Загалом вона зазначає, що у тяжкі часи розвиток мис­тецтва не зупиняється, але рухається по іншому.

Епоха готових рішень

На сьогоднішній день, як пояснює художниця, є проблема в тім, що людей мало цікавить мистецтво. Але ця проблема не зовсім у зацікавленні до картин. За її словами, тут охоплюється багато речей, адже, припустімо, щоб уміти малювати, не достатньо взяти чистий лист і кольорові олівці.

«Загалом, чим більше людина цікавиться різним, тим більше вона соціалізована. От я завжди намагаюсь пояснити, що не достатньо уміти малювати. Треба читати книжки, розвивати уяву. Я думаю проблема в тім, що люди перестали читати. От що таке книжка? Людина читає і бачить якийсь образ. Не готове кіно, а сам уявляє і тоді ця людина може сприймати живопис, бо його мозок це вміє. А зараз люди звикли до готового. Все нам дається готовим, не треба самому шукати рішення чи фантазувати», – пояснює Ірина Годунова.

Художниця також зазначає, що й у художніх школах є певна проблема, яка впливає на культуру вцілому. Вона пояснює, що зараз не зовсім правильно викладають, адже замість того, щоб давати дітям малювати маленькі малюночки, потрібно давати дітям можливість розмаху для творчості. Потрібно не боятися забруднити фарбою одяг.

«Зараз усі хочуть ідеальну картинку. Батьки відвели дитину до художньої школи у гарному одязі й із красивою зачіскою, так дитину після заняття й забрали. А має бути зовсім не так. Дитина після такого уроку має бути вся у фарбі. Тоді буде результат, бо коли всі роблять аби було ідеально – це не розвиває», – зауважує мисткиня.
Також дуже важливим моментом за її словами є те, що аби стати художником потрібно читати, відвідувати виставки, слухати музику. Тобто, розвиватися й у інших сферах.

Журналісти «Трудової слави» запитали і щодо порад для батьків. Художниця зауважила, що мистецтво загалом розвиває не лише уміння малювати, а й інші важливі компетентності, які будуть важливі в дорослому житті.
Найперше, що виділяє Годунова – спостерігати за навколишньою природою й шукати відмінності у відтінках різних рослин чи предметів. Наприклад, шукати відмінності в кольорах у двох однакових квітках або описувати відтінки хмаринок на небі.
Друге, як зазначає художниця, важливо відвідувати виставки картин і не тому, що це нібито потрібно, а тому, що споглядання різних картин розвиває в дітях сприйняття кольорів і відтінків.

«Йдете з дитиною по вулиці, розглядайте хмаринки, квіти, тварин та і все інше. Говоріть, чим відрізняється одна хмарка від іншої, які кольори переважають у тої чи тої квітки, як відрізняється форма одного дерева від форми іншого», – пояснює Ірина.

Художниця також зазначає, що погіршенням у питанні розвитку дітей став доступ до технологій. Через всілякі гаджети дітям даються вже готові варіанти всього, немає над чим фантазувати. Або, до прикладу, якщо раніше доводилось самим майстрували кораблик, фантазували, шукали інструменти й матеріали, то зараз у магазині можна придбати готову модель яхти і просто зібрати її за інструкцією.
Наостанок Ірина Годунова пояснює, що в тому числі малювання за номерами, яке зараз стало популярним, не розвиває дітей, адже там немає над чим фантазувати, а це є найважливішим у розвитку творчості.

«Краще дати дитині чистий лист, прочитати їй вірш і попросити намалювати те, що вона уявила, коли слухала цей вірш. Більше того, діти, на відміну від дорослих, уміють малювати емоції і це дуже важливо. Можна попросити намалювати радість, сум, печаль, щастя, любов. І дитина це намалює», – завершує художниця Ірина Годунова. 

Джерело: газета "Трудова слава", Володимир Алєксєєв

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)