Прилучанка Оксана Чепурна виготовляє ляльки-мотанки та писанки і навчає інших

 Оксана Чепурна

Щаслива та людина, яка все життя займається улюбленою справою! З року в рік вона робить це піднесено, натхненно, всією душею, і їй все цікавіше і цікавіше! Вона удосконалюється, знаходить нові форми і сенси, розширює горизонти, і ніколи не втомлюється це робити!

Прилучанка Оксана Чепурна закінчила Полтавський педагогічний інститут, і ось вже 27 років працює вчителем-методистом трудового навчання та технологій Прилуцького ліцею імені Віктора Андрійовича Затолокіна. Її знають як гарного вчителя і талановитого майстра декоративно-прикладного мистецтва.

Роботи пані Оксани і її учнів (володіти ексклюзивним ремеслом та знаннями – одне, а навчити ще цьому й інших – це вище всяких похвал) експонувалися на Воздвиженському ярмарку, у музеях, на жіночих вернісажах і в бібліотеках, на Всеукраїнських фестивалях та конкурсах, на київських майстер-класах…

Прилуцька майстриня має нагороди і сертифікати з Міжнародної виставки Національної Академії педагогічних наук України, Всеукраїнської краєзнавчої експедиції «Моя Батьківщина – Україна» у номінації «Таємничий світ ляльки-мотанки», Всеукраїнських конкурсу творчих проєктів «Код нації» і фестивалю «Наша лялька»… Всіх грамот і дипломів неможливо перелічити, як і шанувальників, що постійно знаходяться в стані захоплення її творчими дивами…

А ще вона була учасником телепроєкту «Вишита країна», в якому для телевізійної карти вишила на полотні автентичний узор, притаманний саме Чернігівській області… Відіслала у Київ, її роботу доєднали до всієї карти, і ця карта з вишивками інших майстринь прикрашала новинні телеефіри.

Пані Оксана є співавтором методичного підручника «Учительські поради», який вийшов у видавництві «Ранок», а ще написала разом з дітьми декілька серйозних дослідницьких робіт з історії мотанки та писанки, які визнані на Всеукраїнському рівні. Свій предмет пані Оксана вважає найважливішим у шкільній програмі.

І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Оксана Анатоліївна за роки занять декоративно-прикладним мистецтвом опанувала і засвоїла багато нових і цікавих технік – вчилася по майстер-класах в Інтернеті (нині вже сама їх дає), у процесі спілкування з іншими українськими майстринями, прочитала про них у різних книгах-посібниках…

Разом з дітьми вона робить прекрасні картини, панно, обкладинки для зошитів і блокнотів, новорічні листівки в техніці айріс-фолдінг – це коли візерунки викладаються по спіралі, і в центрі роботи – око (айріс).

Знати іншу культуру – це цікаво і корисно, особливо тепер, коли всі кордони відкриті.

Вони шиють веселі килимки у техніці клаптикового шиття, роблять зі старих коробок від взуття шкатулки і органайзери з неймовірно красивими узорами. А ще вони наносять на пінопласт малюнок, скальпелем прорізають його (це японська техніка кінусайга), потім в ті прорізи вставляється тканина різного кольору, і малюнок оживає.

Чи то ведмедик, чи то силуети рідного міста, чи то обличчя воїна, що захищає свою землю… Пальчиками її підопічних (уроки праці навідують і дівчатка, і хлопчики) створюються гілки дерев і метелики, квіти і страуси, зіркове небо і комети… Картини виходять астрально-космічні, вишукані. В них об’єднується реальне і неземне, трава і небо, земля і космос… З яким захопленням діти різного віку творять ці чудеса на уроках і в позаурочний час, як насолоджуються процесом спілкування з тканинами, кольоровим папером, корою і осіннім листям, зі звичайними ґудзиками. З якою любов’ю вони створюють з клаптиків бабусиних хусток дивовижних птахів і запускають їх у небо!

Найголовнішим своїм завданням Оксана Анатоліївна вважає не дати зникнути старовинним українським видам декоративно-прикладного мистецтва – виготовленню мотанок, створенню власними руками писанок, вишиванню хрестиком і гладдю, в’язанню мережив гачком…

В її майстерні янголи літають…

У родині пані Оксани і бабуся, і мама вишивали картини хрестиком, плели гачком мережива. Багато домотканих рушників з мереживними вставками-прошвами родина подарувала храмам, у музей етно-садиби в селі Маціївка, який заснувала її колега по гімназії, знана бджолярка Тетяна Жилкіна.

Пані Оксана згадує, як з шести років їй нестерпно хотілося навчитися в’язати, бо вона виросла в будинку приватного сектора, серед бабусь і жінок, які частенько сиділи на ганку зі спицями у руках. Тато нарешті змилувався і нагострив їй дві звичайні спиці з велосипеда, і вона почала в’язати.

В гардеробі Оксани повно светрів, шалей, кардиганів і шапочок, вив’язаних гачком і спицями, багато вишитих платтів і сорочок, скатертин, розшитих незабудками, мереживних серветок, від яких стискається серце за дитинством і мамою… Цьому вона вчить і своїх учнів.

Її найулюбленіші свята, зізнається Оксана, Великдень і Новий рік. В ці святкові дні майстриню завжди запрошують з її декоративними дивами на виставки, в бібліотеку. Своїми оригінальними новими виробами вони прикрашають вестибюль рідного ліцею. Зачаровує їх Великоднє дерево, прикрашене писанками, зробленими в різних техніках.

Писанки неймовірної краси – елегантні, витончені, яскраві і незвичні… В майстерні я побачила справжній, правда, мініатюрний, Різдвяний вертеп, в якому було все – печера, колиска Немовляти, янгол з мережива у небі над печерею, фігурки Марії і Йосипа, волхви з дарами… Просто ювелірна робота, яка дивує майстерністю і реалізмом!

Для минулого свята Нового року вони прикрасили ялинку саморобними патріотичними іграшками. З верхніх частин пляшок з-під мінеральної води вони зробили чудових янгелочків і дзвони, з нижніх частин – сніжинки… Ялинкові кульки вони загорнули у тканини кольорів нашого прапору. Це особливо важливо, вважає пані Оксана, в роки війни – ці речі підтримують віру в країну, підіймають дух і дорослих, і дітей.

В ліцеї проводяться благодійні ярмарки по збору коштів для ЗСУ, старшокласники разом з викладачами в міру своїх можливостей і часу плетуть сітки, а учні пані Оксани виготовили вже безліч оригінальних жовто-блакитних сердечок і янголів, невеличких підков на щастя, які прямують у посилках на фронт, зігрівають і захищають там наших воїнів…

Лялька–мотанка – міст між минулим і майбутнім

 Українська народна іграшка має надзвичайно багату історію, – говорить пані Оксана. – Мотанка поєднала в собі все: життя та побут народу, звичаї та традиції, обряди та ритуали. Вона розповідає мені про ляльку «Параскеву П’ятницю», яка спрадавна вважається покровителькою жінок і жіночої праці, хранителькою сімейного благополуччя і щастя; про «Коляду» і про те, що її обов’язковими атрибутами є мішечки з сіллю і зерном, а також віник. Зерно – щоб рік був ситим. А сіль і віник – щоб відганяти від порога будинку всі напасті і зло.
Про «Пасхальну» («Великодню або голубку»), яка виконується в червоному кольорі – символі любові. Вона з секретом, тому що ховає під спідничкою писанку. А ще познайомила мене з «Кубишкою-травницею» - народною аромалялькою. Її набивали ароматними травами і ставили в хаті для смачного запаху…

Одна з останніх створених майстринею ляльок – ростова Лялька–Благодать, яка молиться, піднявши руки до неба, а ще – лялька Долі… Для музею етносадиби у Маціївці вона виготовила декілька мотанок маленького і середнього розміру і велику Ляльку Бажань – на її фартуху є кишеньки, в які можна покласти записочки з бажаннями, і вони обов’язково справдяться!

Ляльку-мотанку, за стародавнім правилом, потрібно робити лише шляхом намотування ниток, вплітаючи сухі трави, квіти, зерна. Без голки і ножиць. Особисто сама майстриня виготовила до 100 ляльок – і маленьких, і середнього розміру, і ростових ляльок (на зріст людини).

На них все справжнє – і сорочки, і плахти. Вона довго виношує образ нової ляльки-оберега, вимальовує її в голові, продумує одяг у відповідності до призначення ляльки, бо існує багато видів обрядових ляльок. На одну з ростових ляльок вона зробила намисто з семи маленьких мотанок.

Ляльки, зроблені власноруч, впевнена майстриня, несуть у собі потужний заряд духовної історії роду і їх зовсім не можна порівняти з сучасними масовими Барбі з пластику. Коли вона працює з дітьми над мотанками, то бачить, як збільшується їх інтерес до національних традицій, до духовної глибини звичаїв і традицій роду. Вони стають спокійнішими, більш розсудливими, і їх очі аж світяться.

Не випадково мистецтво виготовлення ляльки-мотанки сьогодні стало надзвичайно поширеним: проводяться майстер-класи, влаштовуються виставки, така лялька стала популярним подарунком, який несе у собі естетичну цінність витвору мистецтва і сакральну цінність оберега:

Лялька-мотанка – яскравий архетип Жінки, життєвої сили та любові до роду і всього сущого, вона – міст між минулим і майбутнім.

Лялькарство – одне з моїх найголовніших улюблених захоплень. Відроджуючи традицію ляльки-мотанки, ми відроджуємо прадавню духовну культуру нашої землі та залишаємо її для майбутніх поколінь…

Писанка – витончений символ Пасхального свята.

Героїня мого матеріалу впевнена, що Писанка — абсолютно унікальний витвір людського генію і що в усьому народному мистецтві немає такого предмету, який би увібрав у себе стільки образно-символічного змісту:

Її дарували на знак примирення, побажання здоров’я, краси, сили, врожаю, застосовували як запобігання від стихійного лиха – грому, пожежі, лікування різних хвороб, від переляку, наговору, качали по зелені і закопували в землю на ниві, щоб хліб був повний і не вилягав, підкладали під вулики, аби безкінечно роїлися бджоли…

Знайомство з різноманіттям писанок, напевно, найяскравіша і значуща подія в її житті.

Я по-справжньому захворіла писанкою вперше, відвідавши з батьками VII Всеукраїнський Фестиваль Писанки у квітні 2017 року в історичному центрі Києва… І донині мене не відпускає її загадковість, глибина, сила, закладена поколіннями наших предків в ці малюнки автентичного народного роспису.

Вона почала навчатися техніці розпису, досліджувати історію цього самобутнього виду декоративно-прикладного мистецтва, символіку, орнамент і кольори української писанки, особливості виготовлення писанок в Україні та на Чернігівщині:

Кожна писанка – це ніби маленький світ! Тут і небо із зорями, і вода з рибами, і дерево життя з птахами, і засіяне поле, і церкви… Декоративний розпис українських писанок поряд з іншими видами народного мистецтва — це наше надбання і гордість, безцінна духовна спадщина.

Вона володіє всіма можливими техніками розпису, вже виготовила величезну кількість писанок для подарунків і сувенірів, для фестивалів і виставок. На виставці «Великдень 2025» у центральній міській бібліотеці імені Любові Забашти вона представила до 100 штук писанок, виконаних різною технікою, і провела цікавий майстер-клас.

Дерев’яні, бісерні, виготовлені за допомогою квілінгу з узорами з кольорового паперу, джутові, вишиті… Майстриня в деталях розповідає, як вона розписує їх воском. Спочатку «видмухує» з них внутрішній вміст, розписує узорами, потім поміщає у заздалегідь приготовлений цибульний відвар, а вже потім їх відварює… Віск відпадає прямо при варці, а візерунки залишаються. Це така магія, такий дотик до таємниці, які, мабуть, не під силу будь-кому.

Щоб зрозуміти, чому і чим так манить до себе ця тендітна загадкова писанка, вона говорить:

А Ви просто візьміть в руки біле яєчко, зігрійте його в руках, розтопіть над свічкою віск і почніть виводити перші лінії, що ділять яйце на кілька частин – невеликих світів, які за Вашим бажанням будуть скоро заселені. І відчуйте, що народжується у Вашій душі, коли на абсолютно чистому і білому полі з’являються прості, але вічні знаки. І коли писанка вмита полум’ям свічки, народиться в Ваших руках, стане зрозуміло, чому ми пишемо і пишемо писанки і не можемо відірватися.

Мудрі люди кажуть:

У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки.

Романтична, емоційна, завжди піднесена… Її учбовий клас давно став художньою майстернею, домівка перетворилася на музей… Вона вдячна своїм вчителям – відомій народній майстрині-вишивальниці Катерині Каращук і педагогу школи № 3 Світлані Никифорівні Голіняк, які ввели її у світ декоративно-прикладного мистецтва.

Щодня вона займається своєю улюбленою справою, яка стала справою її життя. Щодня вона творить дива, прославляючи красу і велич рідної землі, бо в неї велика українська душа, золоті руки і розумна голова. Вона щедро ділиться цими дивами з учнями, з усіма нами, з Прилуками і Києвом, з усією країною…

І поки світ повільно сходить з розуму, вона робить свої ляльки-мотанки і майструє жовто-блакитних янголів. І має рацію.

Джерело: "Прилуччина + Прилучаночка", Лілія Черненко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)