Смолинське торфопідприємство дихає на ладан

Працівники Смолинського торф’яного заводу заблокували кабінет директора державного підприємства «Чернігівторф» із вимогою погасити заборгованість із заробітної плати за останні півроку. Робітники заводу, що є філією вищезгаданого держпідприємства, звинуватили вище керівництво у некомпетентності, доведенні підприємства до банкрутства та руйнуванні галузі. Серед низки вимог працівників – проведення міністерської перевірки і звільнення з посади керівника Смолинського заводу та директора «Чернігівторфу».

Вимушений простій

За радянських часів державне підприємство «Чернігівторф» було серед флагманів торфопереробної промисловості. До його структури входили три заводи. Один із них, Замглайський, випускав 190 тисяч тонн брикету на рік. Продукція ДП «Чернігівторф», що у відомстві Міністерства енергетики та вугільної промисловості України і підпорядковане державному концерну «Укрторф», донині користувалася в області підвищеним попитом. Торфом було дешево опалювати дитячі садки, школи та багато інших бюджетних установ. Ймовірно, саме це не влаштовувало власників великих комерційних структур – постачальників дорогого газу і вугілля, адже конкуренція їм не потрібна. Для руйнування прибуткових заводів знадобилося небагато часу. Сьогодні від
ДП «Чернігівторф» залишилося лише два заводи – Смолинський (у селі Смолин Чернігівського району) та Ірванцівський (у селищі Кути Семенівського району). Замглайський торфобрикетний завод порізали на металобрухт ще в бурхливі 90-ті. Час від часу на цих двох підприємствах виникають трудові конфлікти, а віднедавна і завод у Смолині «став», схоже, назавжди…

Робітники заблокували кабінет директора

Близько двох десятків працівників Смолинського торфобрикетного заводу «окупували» кабінет директора «Чернігівторфу». Люди звинуватили керівництво держпідприємства у непрофесіоналізмі та вимагали відновлення роботи їхнього заводу.

За словами головного інженера філії «Смолинський торфобрикетний завод» ДП «Чернігівторф» Миколи Носенка, працівники заводу не отримують заробітну плату з жовтня минулого року. Кожному робітникові підприємство заборгувало в середньому 10-12 тисяч гривень.
– Наші працівники у вимушених відпустках, оскільки підприємство простоює, – каже головний інженер. – Люди вже шукають нову роботу, бо безкоштовно ніхто не працюватиме.
Та навіть якби люди і погодилися працювати задарма, відновити роботу не так уже й просто.
– Завод відключили від електроенергії, відрізали водо- та теплопостачання, – пояснює Микола Носенок. – Грошей немає навіть на пально-мастильні матеріали.

За словами голови Чернігівської обласної організації конфедерації вільних профспілок України і за сумісництвом голови первинної профспілкової організації ДП «Чернігівторф» Андрія Зайкова, з 2000 року на підприємстві змінилося 15 директорів.
– Більшість керівників державного підприємства призначали з порушенням вимог законодавства про працю, – обурюється профспілковий лідер. – Мало того, що вони не пропрацювали п’ять років на керівних посадах, як вимагає закон, так ще й не мали спеціальної освіти. Приміром, у 2006 році директором держпідприємства поставили колишнього боксера, а першим заступником – його тренера, головним інженером – також боксера, –
каже далі Андрій Зайков. – Таким чином професійні кадри поступово витісняли з галузі, а підприємство доводили до зубожіння.
Як зазначив голова первинної профспілкової організації ДП «Чернігівторф», нинішній керівник держпідприємства також далекий від виробничої сфери.
– Нашому директору всього 22 роки, загальний стаж роботи – два роки. Крім того, освіта у нього юридична, – пояснює Андрій Зайков. – А Смолинський торфобрикетний завод – це спеціалізоване підприємство. Сезон видобутку сировини розпочинається тут у травні. Коли у квітні 2012 року нинішній директор «Чернігівторфу» обійняв свою посаду, у нього був місяць для підготовки полів та техніки. Нічого цього не було зроблено. Як результат, завод із середини грудня не працює, а напередодні Нового року підприємству урізали електропостачання.

Завод позбувся чотирьох перспективних родовищ

Директор державного підприємства «Чернігівторф» Михайло Гетьман знімає з себе відповідальність за ситуацію, що склалася на заводі. Керівник виправдовується: до своїх безпосередніх обов’язків він приступив 28 квітня 2012 року, і доки «вникав» у ситуацію та прислуховувався до порад керівників Чернігівського району, сезон видобутку сировини на підприємстві «профукали».
– Мені дорікали тим, що я малодосвідчений, радили не втручатися в роботу підприємства, – пояснює Михайло Гетьман. – Як наслідок, маємо заборгованість та зупинку роботи заводу.
Директор «Чернігівторфу» переконує, що намагався змінити ситуацію і навіть притягнув до дисциплінарної відповідальності керівника торфозаводу. Але керівництво району переконало Гетьмана залишити
того на посаді.
– Люди вимагають від мене погасити заборгованість із заробітної плати, а я їх запитую: чому вони не забезпечили завод сировиною, аби тепер він не простоював? – обурюється директор держпідприємства. – У минулому році я уклав договори попередньої оплати на 2013 рік, – каже далі Михайло Гетьман. – Нині завод мав постачати продукцію замовникам, тим паче, що відповідні кошти на підприємство було перераховано. Падає підозра на директора торфозаводу у нецільовому використанні коштів.
Натомість представник первинного профспілкового комітету звинувачує директора «Чернігівторфу» у халатності:
– Минулого року під час міністерської перевірки представники Мінекології знайшли недоліки в роботі підприємства і склали відповідний акт з приписом, – пояснює Андрій Зайков. – Зрозуміло, що недоліки потрібно було усунути, однак директор махнув на припис рукою, і Мінекології відкликало ліцензії на видобуток торфу. Це призвело до того, що зупинилась робота на чотирьох перспективних ділянках.

Втрата ринку – те саме, що й смерть!

За словами Андрія Зайкова, декілька років поспіль завод не виконує доведені плани з видобутку торфу. Профспілковий лідер демонструє графіки видобутку «болотного золота». Так, згідно з планом у 1997 році завод мав добути 190 тисяч тонн торфу, фактично ж було видобуто 39,5 тисячі тонн.
– У 2007-2008 роках, коли підприємством керували професіонали, завод збільшив видобуток до 45-ти тисяч тонн, – каже керівник профспілки. – А з 2008 року обсяги видобутого торфу постійно знижувались і торік Смолинський торфозавод накопав усього 23,6 тисячі тонн твердого палива.
Як зауважили працівники заводу, їхні неодноразові письмові звернення до керівництва області, профільного міністерства та Кабміну з проханням втрутитись у ситуацію не дали жодних результатів. Людей не удостоїли навіть відповідями.
Оскільки Смолинський торфобрикетний завод – філія держпідприємства «Чернігівторф», то всі фінансові потоки на завод проходять саме через держпідприємство. Через складну фінансову ситуацію із 120-ти працівників, які числяться у штатному розкладі заводу, фактично залишилось тільки 80. Майно підприємства арештоване, тому погасити півмільйонну заборгованість із заробітної плати навіть за великого бажання, продавши обладнання заводу на металобрухт, нині нереально. Керівництво «Чернігівторфу» вихід із ситуації вбачає у продажі торфу для потреб сільського господарства. На думку Михайла Гетьмана, це дасть підприємству можливість заробити приблизно 500 тисяч гривень і погасити існуючу заборгованість. Але для того, аби розпочати роботу, потрібні кошти на закупівлю пально-мастильних матеріалів, а також на те, щоб погасити борги за електроенергію.
Зрозуміло, що навіть за найкращого розвитку подій ситуація залишиться критичною. Окрім нових боргів, Смолинський торфобрикетний завод ризикує ще й втратити ринки збуту, а це для нього рівнозначно смерті.

Віталій Назаренко, фото автора

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (1)